ЛЮБЕШІВСЬКИЙ СЕЛИЩНИЙ ГОЛОВА ОЛЕГ КУХ, ЯКИЙ СЛУЖИТЬ У ЗСУ: "Ні на мить не пошкодував про свій вибір"
6 грудня наша країна відзначала День Збройних сил України. А сьогодні – День місцевого самоврядування. Тобто професійне свято людей, яким ми довіряємо представляти свої інтереси у владі. Нині ж, коли в Україні йде повномасштабна війна, є серед нас ті, хто по праву є винуватцем обох названих вище свят. Серед них – і Любешівський селищний голова Олег Кух, котрий сьомий місяць захищає Україну у складі Збройних сил України, із них понад сто днів перебуває у районі бойових дій.
Звістка про те, що Олег Іванович іде служити, приголомшила усіх любешівців. Навіть найзатятіших критиків та опонентів, котрі мерщій взялися висувати свої причини, які підштовхнули керівника громади на такий вчинок. Сам же Олег Кух тоді не надто хотів коментувати таке своє рішення. Він просто добровольцем приєднався до лав ЗСУ, прийняв присягу і став солдатом. Нині ж, повертаючись у ті переломні в житті часи, зізнається, що такий крок хотів зробити вже давно. Адже, переконаний, у нинішні часи так має чинити кожен українець, котрий може захищати рідну землю.
«Це рішення було для мене свідомим. А ось рідні, колеги сприйняли неоднозначно. Та все ж інакше просто бути не могло. Бо такий час. То навіть не 2014-ий рік, коли війну ще відкрито не називали війною, росіяни повторювали, що їх в Україні немає. Тепер це справжня велика війна, в якій ми однозначно повинні перемогти. А для цього треба сила, тобто люди, котрі захищають свою Батьківщину. Та й, з іншого боку, я ж маю приклад показувати для наших краян, що нині всі, хто може, повинен брати до рук зброю і воювати проти рашистського ворога», – каже Олег Кух.
Він додає, що рішення йти у ЗСУ обмірковував чи не з початку повномасштабного вторгнення росії. Але тоді, у лютому-березні, у нього, Любешівського селищного голови, було безліч особливих завдань із забезпечення діяльності прикордонної громади, допомоги підрозділам ЗСУ, котрі відразу ж розмістилися на наших територіях. Тобто він був неабияк потрібен саме тут.
«А в квітні я почав задумуватися, що основне ми вже зробили, найбільші процеси організували. Тобто залишилися буденні клопоти громади, з якими справляться заступники, секретар. Я ж зрозумів: моє місце не тут. Я маю йти служити», – пригадує Олег Іванович, як вирішив тимчасово залишити штурвал керівництва громадою та доєднатися до корабля Збройних сил України. І відразу зауважує: жодної миті не пошкодував про такий свій вчинок. «Хоча інколи бували певні моменти слабкості. Наприклад, коли приймав присягу. Я ж раніше не служив в армії. Але знав, яка то особлива подія для солдата. Свого часу їздив на присягу до рідних, зокрема двоюрідного брата Віктора Смоковича, котрий загинув на війні влітку цього року. Тож коли я склав присягу, виклав фото у соцмережу. І знову посипалися коментарі «доброзичливців». Зізнаюся чесно, трішки «зашкрябало», стало образливо. Але щоб пошкодувати про свій вибір, то однозначно ні!» – наголошує Олег Кух.
Таким чином нині він у складі волинського зенітно-ракетного полку робить свій внесок у наближення перемоги України. Наразі перебуває далеченько від дому, в одній із прикордонних областей. Але, незважаючи на це, постійно стежить за роботою рідної селищної ради. Ба більше, однозначно бере участь у ключових процесах. Каже, часто телефонують заступники, секретар, керуючий справами, аби порадитися з різних питань. Бо ж, попри службу, солдат Кух неабияк переймається тим, аби в Любешівській громаді все було добре.
«Інакше не можу. Це ж моя робота, моя стихія. Але колеги із селищної ради молодці, справляються, працюють, щоби громада функціонувала, процвітала. Я ж усе-таки нині морально спокійний, що перебуваю саме в ЗСУ. Я там, де маю бути. І тут роблю не тільки те, що входить у мої функціональні обов’язки. А інколи стають у нагоді і зв’язки як селищного голови. Радий, що, якщо потрібна підмога для бригади з технікою, запчастинами тощо, можу зателефонувати до народної депутатки чи голови облради, до своїх колег, попросити. І дякую, що не відмовляють», – розповідає Олег Кух.
Ну, а з нагоди двох професійних свят він щиро зичить усім найголовнішого – набратися терпіння, зціпити зуби й кулаки та працювати на наближення нашої перемоги. Кожен на своєму місці, виконуючи бездоганно роботу.
«Навіть якщо людина думає, що, мовляв, я маленьке колісце великого механізму, від мене нічого не залежить. Повірте, залежить. Треба працювати всім. Ми мусимо перебороти труднощі. Аби здобути перемогу та щоб настав мир. А для колег із місцевого самоврядування ще побажаю якнайшвидше повернутися до буденних робочих проблем, не пов’язаних із війною. Бо ж, на жаль, нинішні події наклали відбиток на все. Але твердо вірю: уже невдовзі Україна переможе. І ми знову спільно з новою силою розбудовуватимемо Любешівську громаду», – з оптимізмом підсумовує солдат ЗСУ Олег Кух.
Автор: Нове життя
07.12.2022 р.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
